ПОСТРАДЯНСЬКІ ФОРМИ СУСПІЛЬНИХ ЗМІН Для того, щоб осягнути соціально-політичні зрушення в Україні першої половини 90-х років, варто пильніше вдивитись у такі трансісторичні соціальні форми, як «цех» і «фратрія». Про те, що за роки радянської влади людина докорiнно змiнилася, подейкували ще за часів так званого «застою». Та ось минуло не так багато лiт, i з початком «перебудови» вона стала змiнюватися знову... до невпiзнанностi. У дзеркалi ж яких соцiальних конфiгурацiй можна якнайкраще розгледiти її нинiшнiй образ? Стало звичним твердити, що цей образ надзвичайно невиразний, оскiльки, мовляв, розсiяне, неструктуроване саме посткомунiстичне суспiльство. Це здається правильним лише тому, що у нас i надалi описують масу в категорiях «клас», «прошарок», «професiйна група» тощо, не помiчаючи, що ця категорiальна мережа зовсiм не охоплює реальної людини-iндивiда у його зв’язках iз соцiальним цiлим. Для того, щоб усвiдомити, що насправдi сучасне суспiльство цiлком структуроване, треба спостерiгати масштабнiше. Тому, аналізуючи посткомуністичні трансформації, ми використовуватимемо поняття цех і фратрія — як певні універсальні типи структурної організації суспільства. Це дозволяє передбачати процеси подальшої взаємодiї iндивiдiв i груп на рівні «мiкрофiзики влади» (М.Фуко), своєрідної мікрополітики. Насамперед це стосується того глибинного соцiального простору, де вiдбувається дiлова кооперацiя людей i — вiдповiдно — формуються умови їхньої мобiльностi, реалiзуються їхнi життєвi iнтереси i претензiї на життєвий успiх. §1. Людина корпоративна Будь-який суспiльний iнститут як спосiб пiдтримки суспiльних вiдносин являє собою лише певний порядок, набiр приписiв i норм, якi мають бути реалізованi групою визначених для цього людей. Проте в обмiн на практичну дiяльнiсть iнститут може запропонувати своїм агентам лише знеособлену систему заохочень i не зайнятi нiким конкретно сходинки на iєрархiчнiй драбинi. Для того ж, щоб в iєрархiчну матрицю була вписана та чи та група, остання спершу повинна розподiлити мiж своїми членами пропонованi iнститутом блага i мiсця в iєрархiї. Своєю чергою, для того, щоб суб’єктивнi iнтереси членiв iнституцiональної групи щоразу реально збiгалися з iнтересами пiдтримання суспiльних вiдносин i при цьому зберiгався iнтерес iнституту, група мусить самозорганiзуватися i, дiючи в рамках iнституцiйних правил і норм, створити мiкрополiтичне середовище. Таке середовище може бути украй жорстоким (скажiмо, середовище, що формується поза статутними стосунками у вiйську). Його можуть достатньо не усвiдомлювати власнi агенти, але воно iснує завжди. Без супровiдних мiкрополiтик не може здiйснюватися жодна суспiльна практика, жоден соцiальний обмiн. Кожен iндивiд, залучений до практичного дiла, не вiльний вiд вготованого йому дiлового оточення, хоч-не-хоч втягується в мiкрополiтичнi iгри. Вiд того, наскiльки правильно вiн поводитиметься зi своїми начальниками, пiдлеглими, колеґами, дiловими партнерами тощо, залежить розмiр винагороди, мiсце в iєрархiї. Цiєю поведiнкою визначається i робочий клімат iндивiда, i ступiнь його особистої свободи чи залежностi. Характер стосункiв у дiловому колi дуже рiзноманiтний: накази, режим взаємних обов’язкiв, солiдарнiсть тощо. Застосування цих тактик (комунікативних дій) складає буднi мiкрополiтики. Стратегiя ж її полягає в iншому. А саме в тому, щоб створити оптимальний для даного колективу працiвникiв режим взаємодiї з iнститутом, у рамках якого вiн склався. Постiйну дiлову групу, внутрiшнi стосунки в якiй мають мiкрополiтичний характер, можна назвати корпорацiєю. Це слово виразно вiдтворює «пластику» описаного типу взаємодiї. На мiкрофiзичному рiвнi соцiум являє собою складну кристалiчну решiтку взаємочинних корпоративних об’єднань. Суспiльство як сукупнiсть первiсних соціальних груп та інститутів є насамперед процес i результат взаємодiї сотень тисяч корпорацiй. Лише будучи втягнутим у корпоративнi взаємодiї, iндивiд потрапляє на перетин лiнiй панування—пiдлеглiсть i лiнiй соцiал...